Аскетизм вдома та ранні наради: яким був легендарний ексмер Києва Олександр Омельченко

У понеділок ексмера столиці у 1999-2006 роках Олександра Омельченка поховають на Байковому цвинтарі. Як кажуть, пішла епоха.

Чим запам'яталися часи Омельченка у Києві, згадувало видання Новини.LIVE.

Останній із радянських господарників

Публічні спогади про мера столиці Олександра Омельченка, які з'явилися в соцмережах з часу повідомлення про його смерть, дуже неоднозначні – від різко негативних до слів подяки. Мабуть, тому, що Сан Санич і сам був людиною неоднозначною та неординарною. Він керував столицею на зламі епох, коли в країні мінялося все.

Як про нього написав власник приватної клініки "Оберіг" Олександр Деркач, Омельченко був одним із останніх представників покоління радянських керівників, які були людьми «прямої дії», які знали кожну дірку у своєму господарстві, чи то завод, міністерство чи місто.

"Можна по-різному оцінювати стиль їхнього менеджменту у світлі нинішніх реалій, але факт залишається фактом. Людей із такою компетенцією, харизмою та вмінням брати відповідальність на себе, сьогодні навіть у масштабах країни небагато. І їх дуже не вистачає", – написав Деркач у себе на сторінці у Фейсбук.

Він, до речі, розповів історію про те, як вони з компаньйоном прийшли до Сан Санича з вулиці просити в оренду приміщення майбутньої клініки на вул. Зоологічні. Питання вирішилося дуже швидко, і ніхто не в них не взяв жодної копійки. А це було 2005 року, коли його каденція вже закінчувалася, хоча сам Омельченко ще цього не знав.

Він, який двічі виграв вибори київського міського голови з величезними результатами у першому турі (76% у 1999 році та 63,7% у 2002-му. – ред), не зрозумів вибір киян у 2006 році, коли переміг Леонід Черновецький, а сам Омельченко опинився на третьому місці.

Велике будівництво

Якщо вигадувати якісь штампи, епоху Омельченка у Києві, мабуть, правильно було назвати епохою великого будівництва. Так, за нього було добудовано та відкрито аж вісім станцій метро – "Дорогожичі", "Житомирська", "Академмістечко", "Сирець", "Бориспільська", "Вирлиця", коли він обіймав виборну посаду, ще "Печерська" і "Лук'янівська", коли він займався посадою заступника голови КМДА з будівництва і був призначеним головою КМДА за мера Леоніда Косаковського. За нього було зведено рекордні 1,5 млрд кв. метрів житла. Він запустив у 2004 році будівництво Подільського мостопереходу та за два роки спорудив 7 кілометрів.

За нього ж у Києві розпочалося будівництво храмів. Було відновлено Успенський собор у Лаврі, збудовано Михайлівський Золотоверхий, Церкву Успіння Богородиці Пирогощі, Церкву Різдва Христового, церкви у мікрорайонах.

Але за його правління ж знесли легендарний та улюблений киянами Сінний ринок, пізніше там почали будувати новий ЖК, почалася точкова забудова, що спричинило серйозний протестний рух киян, в історичному центрі почали з'являтися безликі висотки. Нині Омельченка звинувачують у зникненні трамвайного руху з лівого берега на правий. Мовляв, пішов на поводу у автомобілістів.

"Не помиляється той, хто нічого не робить. Так, не врахували всього. Були проти, але допустили появу монстра на Печерських пагорбах (будинок на вул. Грушевського, 9-А, – ред.), але проєкт був лише шість поверхів, і з цим мала б розбиратися прокуратура. Помилкою була й точкова забудова. А от щодо трамваїв не погоджуся. Так може говорити лише той, хто не в темі", – каже нам екссекретар Київради та багаторічний соратник Омельченко Володимир Яловий.

А справа, за його словами, була така: "до нас прийшов Борис Євгенович Патон і сказав, що міст Патона може зруйнуватися через постійні вібрації, які відбуваються через трамвайний рух. Зварні конструкції можуть не витримати. Рішення було відразу прийнято. І воно правильне – минуло майже 20 років, а міст стоїть. Так, визнаний аварійним, і він потребує реконструкції, але стоїть. А замість трамваїв пустили тролейбуси, автобуси", – каже Яловий.

Рано вставав і працювати

Омельченко був типовим "жайворонком". Він сам розповідав, що вставав дуже рано – годині о 5:00. І після обов'язкової зарядки їхав на роботу. Працівники "старої мерії", які пережили багатьох начальників, згадують, що Сан Санич міг подзвонити "ні світло, ні зоря", і одразу дати розгін. За нього апаратні наради КМДА, куди чиновник міг прийти на посаду, а вийти вже ніким, починалися о 8-й ранку.

Для представників ЗМІ, найчастіше "сов", така рань була важко переносимою. Але всі йшли, щоби не пропустити це ранкове "шоу". Адже іноді кадрові зміни відбувалися внаслідок журналістських матеріалів. А промови мера Омельченка іноді були схожі на міні-вистави – з великими паузами, багатозначною мімікою, вібраціями голосу.

Але вставати з півнями Омельченко змушував не лише чиновників. Як згадує відомий київський бізнесмен, співвласник ТРЦ Dream Yellow та Dream Berry на Оболоні, Гарік Корогодський, коли він та партнери 2001 року займалися будівництвом "Глобуса" на Майдані Незалежності, то Омельченко проводив наради прямо на будівництві, дуже рано вранці.

"Раз на тиждень Сан Санич проводив нараду. О 7-й ранку, на об'єкті. І мені потрібно було бути присутнім. Тому що рішення приймалися на місці, а не розписувалися на служби, як прийнято зараз. У тому числі інженерні рішення. Потужна людина. Справжній господар", – поділився він спогадом на своїй сторінці у фейсбуці.

Жив аскетично
 

На відміну від нинішнього покоління чиновників, за Омельченка критика чи згадка у ЗМІ було явищем, і на неї йшла швидка реакція. Кожен журналіст, який писав на київську тематику за часів Омельченка, має свою історію.

Авторка цих рядків одним із пам'ятних мала таємну поїздку на дачу Омельченка до Конче-Заспи, де тоді зі ЗМІ майже ніхто не бував. Це сталося в 2005 році. Запропонував поїхати до ньго сам мер після публікації про хороми в Кончі. Мовляв, їдьте, подивіться самі. А чому таємна? Щоб потрапити на держдачу, потрібно було оформляти перепустку, вказувати мету поїздки. Але цього чомусь не захотіли робити, щоб "не палитися".

У призначений день ми з колегою зустрілися із водієм Сан Санича Анатолієм та його помічником Іваном Івановичем. На нас чекав чорний позашляховик. Перетинаючи ворота держдач, ми з колегою пригнулися, що нас не побачила охорона. І ось ми на місці.

Скромний будинок, невелика ділянка з молодими деревами. Перше, що побачили на веранді – тренажер. Так, тоді мерові було 67 років, але щоранку він починав із тренажера. За пам'яттю, кімнат у будинку було три, вони нагадували міську квартиру. Одна із кімнат була заставлена ​​подарунками – картини, скульптури, статуетки, посуд, книги. Ще одна кімната, мабуть, спальня, була обставлена ​​більш ніж аскетично – ліжко, стіл, стілець, тумбочка.

У вітальні – меблі фабрики імені Боженка, які були у багатьох квартирах киян. Багато сімейних фотографій, особливо онуків. Людмила Леонтіївна дружина Омельченка, більше полюбляла жити  у міській квартирі.

Пасіки та Майдан

Підійшовши з мерської посади, Сан Санич активно зайнявся бджільництвом. Він запрошував навіть журналістів у своє рідне село Карабачин Житомирської області, де проводив екскурсію пасічкою, пригощав медом та молодими солоними огірками під горілку, та розповідав про свою родину та онуків. А сам мед він передавав у дитбудинки та будинки для літніх людей. 

Він, звичайно, все ще уявляв себе на чолі Києва, балотувався у мери на всіх виборах. На жаль, більше кияни його не підтримали голосами. Мабуть, усьому свій час.

Досі частина киян йому не може пробачити реконструкцію Майдану та появу на ній скляних "колб". Хоча, як розповів нам керівник главку охорони культурної спадщини КМДА у 1993-2010 роках, один із авторів Монументу Незалежності Руслан Кухаренко, навіть під час реконструкції були суперечки щодо проєкту.

"З приводу куполів-колб вийшла окрема суперечка. Я був категорично проти  – кажу купол доречний на соборі, Верховній Раді. Але причому тут ТРЦ на центральній площі країни, де куполи закриють всю її панораму", – каже Кухаренко.

Крім того, скляний купол потенційно небезпечний. "Ці "бульбашки" на калюжі дуже ненадійні. Я був до цього у Франції, де перед Лувром встановлений подібний скляний купол, проти якого, до речі, виступали парижани. Так на сонці він нагрівався до 90 градусів, а від найменших бризок дощу з'являлися мікротріщини. Але – мене слухали, але робили своє", – журиться Кухаренко.

Вже важко уявити собі Майдан без Монумента Незалежності, як і його появу без Сан Санича. Та й всі дії пізнаються у порівнянні. Багато хто вже змирився з майданівськими "скляшками", і складно передбачити, що там могло з'явитися після нього, якщо згадати, наприклад, проект 34-поверхового готелю у вигляді прапора архітектора Сергія Бабушкіна. А плитка, яку приписували сину Омельченку, служить і тепер, і в 2014 році стала в нагоді українцям, що митінігують.

Редакція Новини.LIVE приносить співчуття рідним, близьким, друзям та всім прихильникам колишнього мера. Відспівуватимуть Олександра Омельченка в Успенському соборі в Лаврі, який він відновлював.