Чому радянський Київ залишився без залізничного вокзалу: як за 150 років змінилися головні ворота України. Унікальні фото

Вокзал станції "Київ-Пасажирський" останнім часом став місцем розбитих сердець через коронавірус - адже в карантинних обмеженнях мало, хто може потрапити додому через відсутність щеплення, або ж не встигають виїхати до хворого родича. 

 Не дарма кажуть, що саме в терміналах аеропортів, станції люди показують свої найщиріші почуття. І, на превелике щастя, люди тут не тільки страждають, частіше вони знайомляться, зустрічаються і закохуються.

Ось уже 89 років нова будівля київського вокзалу "спостерігає" емоції різних людей. 

На Facebook-сторінці "Клуб корінного киянина" опублікував унікальні фото перших років будівництва головних залізничних воріт країни, а Новини.LIVE розповість вам про нелегку історію головного вокзалу України. 

Читайте також: Залізничний вокзал Києва не реконструюватимуть, попри безлад навколо. Фоторепортаж. 

Для кожного з нас будівля Київського Центрального залізничного вокзалу дуже впізнавана. Його величезне вікно бачать всі, хто приїжджає до Києва залізницею. Але замість цього унікального будинку могли з'явитися зовсім інші споруди й вони по-своєму були дивовижні. 

Різні стилі і все не українські 

Перший залізничний вокзал у Києві був споруджений за проєктом архітектора Івана-Фрідріха Вишневського (1829-1875 - ред.) в 1868-1870 роках, в стилі староанглійської готики.

Перший Київський залізничний вокзал 

Будівлю звели неоштукатуреною, зважаючи на відмінну якість київської цегли. Ось що писав Іван Вишневський в журналі" Зодчий " за 1874 рік: 

 "Фасад будівлі повинен бути не потинькований через хорошу якість та  колір київської цегли, а щоб уникнути великого бою цегли від тески, застосувати деталі карнизів, пасків і тяг в прямих лініях до натурального розміру цегли; всякі криві у віконних і дверних отворах не допускалися; стиль же повинен нагадувати кріпосну архітектуру. За поданням мною в тритижневий термін проєкту станції, мені було доручено застосувати до всіх кам'яних станційних будівель Києво-Балтської залізниці стиль цегляної архітектури, з вживанням цегли в натуральному її розмірі й без тески". 

Внутрішнє оздоблення Київського вокзалу вражало - все було облаштовано за останнім словом інженерної думки. Практично все закуповувалося за межами Російської імперії. 

 "Чисті підлоги: в залі 1 і 2 класу паркетні; в залі 3 класу і вестибюлі — дубові, прооліфлені гарячою олією, а в інших приміщеннях соснові, щитові. Печі всі голландські, кахельні і місцями круглі; ватерклозети - з умивальниками; сходи, як зовнішні, так і внутрішні — гранітні; останні — висячі, без заліза, майданчики на них гранітні; поручень чавунний, заводу Сан-Галлі. Стеля у вестибюлі на залізних балках, з дерев'яною обробкою; при середньому павільйоні навіс чавунний, з такими ж колонами і з дахом з гофрованого заліза. Вся станція з меблями і чистою обробкою обійшлася в 378,019 руб. 83 коп.", - писав Вишневський. 

Правда, в 1877 році в будівлі сталася пожежа і її вирішили реконструювати, але і цього виявилося замало! Вже через пару десятиліть вокзал виявився затісним. 

Але! Місто росло, а також зростав пасажиропотік і ця споруда вже до початку XX століття не відповідала ніяким вимогам.

Тому, ще в 1902 році український зодчий Олександр Вербицький запропонував звести нову будівлю вокзалу в формах модерну, через 30 років саме він складе проєкт нинішніх залізничних воріт країни! 

Один з проєктів нового вокзалу 

У 1913 році готичний термінал знесли і приступили до облаштування фундаменту, під новий помпезний вокзал за проєктом геніального зодчого Володимира Щуко. 

 Споруда була запроектована в романському стилі. Згодом автор переробив проєкт, вирішивши будівлю у формах українського бароко (так, і й таке було можливо за часів Російської імперії!).  Влітку 1914 був закладений фундамент, але Перша світова війна завадила завершенню будівництва.

Новий вокзал з'явився вже за радянських часів... 

Данина нашій історії та архітектурі

Станом на початок 1920-х років Київ так і залишився без головного залізничного вокзалу. Хоча архітектор Вербицький підготував кілька візуалізацій майбутньої будівлі, але реальна робота почалася лише в роки Першої п'ятирічки (1928-1932). Саме тоді оголосили конкурси на кращу будівлю залізничного палацу столиці України. 

І всі проєкти були дуже цікаві: архітектори пропонували будівлі в стилі конструктивізму, українського бароко (Анатолій Дяченко) і в змішаних стилях.

Свої проєкти запропонували й видатні українські архітектори Павло Альошин та Олександр Вербицький - вони вміли працювати в різних стилях. 

Проєкти зодчих розглядалися довго і все ж в кінцевому підсумку перемогла ідея Вербицького та Альошина. Будівля в стилі українського бароко з елементами конструктивізму і з величезною аркою-вікном (37 метрів!) -  явна аналогія з нашою церковною архітектурою XVII-XVIII століть. 

А ось початкові, скромні конструктивістські інтер'єри до нашого часу не збереглися. Будівля була зруйнована під час Другої світової війни і її відновленням займався архітектор Домашенко, учень Вербицького.

 

І якщо зовнішній фасад залишився колишнім, то внутрішнє оздоблення отримало парадне оформлення - з ліпниною, колонами та мозаїками. 

Зараз, біля Центрального залізничного вокзалу не дуже затишно. Абияк демонтували МАФи, але не вирішено питання з бездомними, злочинністю і ромами. Влада багато разів обіцяла реконструкцію території навколо, проте далі розмов справа не пішла. А ось будівлю Вербицького, на щастя, ніхто не зніс і не понівечив рекламою або надбудовами.