Відмовився від батьків через підтримку України: ексклюзивне інтерв'ю з громадянином росії, який проживає в Києві

Українці – нація добрих людей. Але війна, яку нахабно розпочала росія на нашій землі, змусила кожного громадянина всім серцем ненавидіти росіян. За агресію, за підтримку путінського режиму, за мовчання, за життя "поза політикою", за брехню. Те, що ми це ніколи не пробачимо - факт, який не треба пояснювати та доводити.

Ця війна зруйнувала всі хоч якісь зв'язки між українцями та росіянами. Люди не перестануть бути ворогами навіть після перемоги України. Жорстокість росії у цій війні проявляється не тільки до мирних громадян нашої країни, а й до своїх військових, до своїх громадян, які перебували тут у момент, коли росія почала вбивати.

Чи є росіяни, які підтримують Україну та вважають росію країною-агресором? Є. Українці неохоче вірять і їм. Але деякі проукраїнські громадяни з російським паспортом намагаються змінити ситуацію всіма силами.

Новини.LIVE поспілкувалося з Іваном Лепіним, громадянином росії, який більше 10 років не жив у рідній країні, а останні 4 роки будував долю у Києві.

Читайте також: Двадцять другу добу героїчного протистояння України вторгненню Росії: всі подробиці 17 березня

- Розкажи, що тебе пов'язує з Україною та росією?

Я громадянин росії, моя дружина - українка. Я познайомився з нею у 2018 році в Китаї. Після цього ми не розлучаємось. До пандемії ми весь час подорожували. Потім повернулися в Україну і прийняли рішення, що пускатимемо коріння в Києві. Тобто не в росії, а в Україні, бо тут уся її родина.

Близько трьох років ми тут живемо. У мене російський паспорт, але посвідка на проживання в Україні. Я маю тимчасовий дозвіл на проживання, а за день до війни 23 лютого подав на постійне. І мої документи прийняли, я досяг цього на підставі шлюбу. У мене тут бізнес, я засновник юрособи на території України. Усе за законом.

- Що ти відчув, коли почалася війна?

У день, коли нас почали бомбити, я зателефонував мамі. Вона у Челябінську. Діалог вийшов поганий.

- Мам, нас бомблять.

- Нічого страшного.

- Мам, нас бомблять!

- Побомблять військові і заспокояться, вас не чіпатимуть.

- Мамо, ти чуєш, що я кажу? Бомблять на сусідній вулиці.

- Є за що. А як же Донбас вісім років тому?

Я відчув агресію з її боку на мене та всіх людей, які зі мною в Україні. Звичайно я засмутився, але мені було не до з'ясування з ними стосунків. Мені треба було врятувати дружину, себе та собаку.

О сьомій ранку ми вже були в магазині, закупилися всім необхідним. Я згадав усі уроки ОБЖ зі школи. Все потрібне купили і почали складати план дій. Ми вирішили трохи перечекати у Києві, а потім їхати.

Зрештою ми поїхали з двома рюкзаками, це все що у нас було. Ми залишили свою квартиру, де нещодавно зробили ремонт. У нас там було все, а тепер життя в рюкзаку – ноутбук, зарядки, зубна щітка, труси, шкарпетки. І собака із нами.

- Зв'язувався з родичами в росії?

Я повністю припинив спілкування з родичами. Я маю біологічного батька, він громадянин Німеччини і там живе. Він мені написав, як справи, я описав ситуацію, що війна. Попросив у нього допомоги, щоб дізнався, як мені отримати в Німеччині статус біженця. Він мені відповів, що мій будинок у росії і щоб я їхав до Челябінська. У нього позиція за путіна, тому з ним я теж припинив спілкування.

З мамою і братами ... за весь час війни мені мама кілька разів зателефонувала, один раз брат. Я намагався спілкуватися, але моя сім'я не хотіла говорити про війну, а лише про особисте життя – як дружина, як собака. Брат каже, що не читає мій інстаграм, бо я закликаю людей виходити на мітинги, а за це можуть посадити на 15 років. Я не знаю, що буде з ними. Моя позиція не збігається з позицією росії. Моя сім'я може мати проблеми.

- Твоя рідна країна якось допомогла тобі врятуватись?

Жодних повідомлень з консульства не було. Вони нас кинули, покинули. Я перебуваю в чаті таких же людей, громадян росії, які проживають в Україні. Я кинув клич і почав постити інформацію про те, що на нас напали.

У мене аудиторія близько 7 тис. осіб в Instagram. Загалом пост набирає від сили 200-300 лайків. А цей пост, де я розповів, що насправді в Україні, набрав 6,5 тис. переглядів і охопив 54 тис. акаунтів. Без перебільшення 400 людей мені написало, таких як я – як ти вибрався і де ти зараз, допоможи нам, бо нас усіх покинула держава, де ми народилися.

“У зв'язку з евакуацією персоналу російських закордонних установ в Україні, консульський прийом громадян зупинено на невизначений час. Інформація про відновлення роботи буде розміщена на офіційних сайтах та в соцмережах” - це стандартна відповідь консульства на всі наші листи.

- Чи є знайомі які поїхали назад до росії?

Ні. Нікого.

- Усі українці зараз ненавидять усіх росіян. Під агресію потрапляєш і ти, людина із російським громадянством. Але ж ти на стороні України. Як будеш із цим жити, що робити?

Хочу донести до людей мою думку, що я ні на кого не ображаюся. Я чудово розумію, що відбувається. Мені з цією ганьбою жити до кінця моїх днів, що я родом із країни, від якої йде агресія. Хочу донести до людей, що з 2012 року там не живу. Мені дуже багато писали та погрожували, як і українці, так і росіяни. Але більше агресії від росіян, що я брешу, що вони мене вб'ють. Дуже багато загроз, але мені начхати.

- Що робитимеш далі?

Ми всі жертви. Хтось більше, хтось менше. Я приїхав до Франції 1 березня і вони досі не знають, що зі мною робити. Тому що я біженець з України, але маю російське громадянство. За весь час, що я тут, мені змінили три статуси - біженець, політичний притулок, тимчасове укриття. Потім вони сказали, що все скасовують, і не знаю, що робити далі, немає розуміння.

А ось родина дружини, громадяни України, першого ж дня все отримали. Я дуже за них радий. Але що мені робити? Я зараз у невизначеному статусі в будь-якій точці Європи та ставлення до мене інше. Це питання недопрацьоване, що робити з такими, як я.