У метро тепер можна курити і навіть спокійно заснути: розповідь журналістки про життя у київській підземці
Поділитися
Вже 34 день російського вторгнення в Україну. Тисячі загиблих та поранених – знищені цілі міста. У Києві та Харкові метрополітени наразі стали притулком для десятків тисяч людей.
Журналіст Новини. LIVE Олена Леонова розповіла про своє нове життя в умовах війни – вона тепер часто ночує на одній зі станцій київського метрополітену.
Читайте також: "Ми готуємо квіти до Перемоги": голова "Київзеленбуду" Олексій Король розповів, чим займаються у підприємстві .
З 24 лютого КП "Київський метрополітен" працює у спеціальному режимі - в основному як укриття, але коли обстріл столиці затихає, то підземка переходить у режим обмежених перевезень, тобто працюють не всі ділянки між станціями, а поїзди пройдуть центральні зупинки. Якщо ж поїзди ходять, то з інтервалом у 40 хвилин.
Тепер підземка стала другим будинком для киян. Тут дітям показують мультфільми, а дорослі навіть мають можливість покурити, що категорично заборонено у мирний час. Але війна внесла свої корективи навіть у найсуворіші правила.
У метро спочатку було складно, а потім усі стали однією великою родиною. Люди сплять по-різному: хто у вагонах на сидінні чи матрацах, дехто на платформі на лавці. Біля кас теж розташувалися люди просто на підлозі. Є люди, які живуть тут у прямому розумінні, виходять на вулицю подихати повітрям і купити їжу в магазині. Тут багато людей, які втратили свої квартири через руйнування будинку через ракетний обстріл.
Багато хто живе просто тому, що страшно вдома перебуває. У метро годують та волонтери допомагають. Завжди приносять щось: одяг, солодощі. Періодично працівники метрополітену ходять та питають, що потрібно з медикаментів. Періодично метрополітенівці виносять окріп, чай, каву та пряники. Харчування різноманітне: вареники, гречка, суп, макарони, м'ясо тощо. Ті, хто приходить на ніч, приносять їжу з дому і діляться з тими, хто там живе.
Для курців, теж обладнали спеціальне місце якомога далі від народу. Саме на курилці починається бурхливе обговорення того, що відбувається зверху на вулиці, і хто що прочитав...
Я встаю о 06:00, і майже щоранку, коли приходжу на перекур починається з того, що у мене запитують, як ніч пройшла, все тихо, ніде не було вибухів? Взагалі це питання тут найпоширеніший : Як нагорі? Тихо? Нічого не чутно?" Тут усі стали однією великою сім'єю, якщо пройтися ввечері по платформі, то хтось у карти грає, хтось у шахи, хтось читає книги, хтось розмовляє телефоном, а дехто просто прогулюється по платформі та спілкується із сусідом. своїм по вагону чи спальному місцю.
Нещодавно встановили великий екран, і з самого ранку до вечора крутять різні фільми. Дітям нудно, але дорослі з ними ганяють по платформі й вони на якийсь час забувають, що відбувається. Проблема, що ніде помитися. Але люди набирають воду у пляшки та йдуть у туалет, там і миються.
Туалет розташований у самому тунелі, від платформи потрібно пройти вглиб близько 100 метрів. Спочатку було страшно йти туди, а зараз уже всі звикли. Тут люди почуваються в безпеці, нечутно вибухів, не так лякаєшся, коли бачиш на телефоні сигнал тривоги та можна спокійно поспати. Люди, котрі приходять на постійній основі, мають свої місця у вагонах. Так би мовити, у кожного своя крамниця... Особисто у мене, на моїй лавці вже повноцінна постіль з декількома ковдрами та двома подушками. Принесла з дому чайник, щоб можна було не чекати окропу, а пити каву та чай, коли захочеться, а не за розкладом.
Тут багато людей із тваринами. Собаки, щури, коти... І всі сидять тихенько, ніхто не гавкає, не нявкає. Практично всі тварини смирно сидять зі своїми господарями. Єдина проблема – холодно дуже вночі та протяги гуляють. Але до цього швидко звикаєш – уночі спиш повністю одягненим, у теплій куртці та трьох парах шкарпеток, на голові шапка та капюшон, а на руках рукавички.
Найстрашніше, коли вночі привозять евакуйованих людей з областей і вони розповідають, які страхіття пережили. Днями привезли людей із Чернігова й один чоловік розповів, що всю ніч просидів у бункері, а вранці вийшов на поверхню та побачив, що його будинку вже немає. Ще декількома днями раніше теж привезли людей, так жінка розповіла, що вони їхали і не знали, чи зможуть дістатися живими, бо перед ними їхала машина, в якій була сім'я, і авто розстріляли. Люди розповідають, як кілька днів сиділи у підвалі без їжі та води. І радіють як діти тому, що вони побачили світло, є інтернет і зв'язок і є де поспати .
Про життя у метро можна довго розповідати. Я це ще своїм онукам розповідатиму... як спала в першу ніч на підлозі в метро. Після восьми безсонних ночей, це був найсолодший сон у моєму житті хоч і всі боки віддавила .
Читайте Новини.LIVE!
